Загальний вигляд вітрильного спорядження ял-6
Ял-6 має одну щоглу та рейково-розрізне вітрильне спорядження, основними частинами якого є рангоут – щогла та рейок, вітрила – фок та клівер, стоячий такелаж – снасті для підтримки рангоута, бігучий такелаж – снасті для підйому та керування вітрилами.
На рисунку: 1 – флюгарка; 2 – прапор; 3 – задній нок-бензельний кут фока; 4 – нок рейка; 5 – рейок; 6 – шкала рейка; 7 – слаблінь; 8 – люверс; 9 – бензельний кут фока; 10 – ракс-бугель з гаком; 11 – бугель з обушками; 12 – фал; 13 – третинна стропка; 14 – щогла; 15 – бензельний кут клівера; 16 – напівбензель; 17 – передній нок-бензельний кут клівера; 18 – верхня шкоторина фока; 19 – передня шкоторина фока; 20 – задня шкоторина клівера; 21 – верхня шкоторина клівера; 22 – передня шкоторина клівера; 23 – кренгельс для перенесення клівер-галса; 24 – галсовий кут клівера; 25 – клівер-галс; 26 – галсовий гак; 27 – нижня шкоторина клівера; 28 – банти; 29 – бугель з гаком; 30 – фоко-галс; 31 – галсовий кут фока; 32 – клівер-шкот; 33 – нижня шкоторина фока; 34 – шкотовий кут клівера; 35 – риф-штерти; 36 – риф-банти; 37 – боути; 38 – фоко-шкот; 39 – шкотовий кут фока; 40 – задня шкоторина фока; 41 – слаблінь.
Рангоут
Щогла на Ял-6 одна, називається фок-щоглою та служить опорою для вітрил. Її довжина – 5,5 метра. Нижній кінець щогли – шпор виконаний чотиригранником та обшитий металевою оковкою.
На рисунку: 1 – топ щогли; 2 – бугель з обушками для кріплення верхніх кінців вант; 3 – ванта; 4 – шків для фала; 5 – ракс-бугель; 6 – бугель з гаком для кріплення фоко-галса; 7 – шпор щогли з металевою оковкою; 8 – коуш; 9 – кріплення штерта до вантпутенса (талрепний вузол) ; 10 – вант-путенс.
Для щільного прилягання щогли до банки нижня її частина має пласку форму. Вище банки переріз щогли має колоподібну форму із поступовим зменшенням діаметра по довжині. Найбільша товщина щогли біля намітки (100 мм). В цьому місці вона сприймає основне навантаження. Вище намітки на щоглі закріплений бугель з гаком для кріплення фоко-галса.
На верхньому кінці щогли – топ – в рівень з її верхнім зрізом одягнений та закріплений бугель з обушками для кріплення вант. Нижче бугеля в щоглі вирізаний наскрізний отвір, в якому розміщено шків. Через шків протягнутий ходовий кінець фоко-фала.
Ванти слугують для кріплення щогли. В наш час виконуються із сталевого троса діаметром 4-6 мм. В обидва кінці вант вплетені коуші – металеві кільця з жолобом під діаметр троса. Верхні кінці вант кріпляться до обушків бугеля. До нижніх коушів вант кріпляться штерти, які слугують тросовими талрепами для обтягування та кріплення вант до вант-путенсів.
Фал (фоко-фал) слугує для підйому рейка з вітрилами. Корінний кінець фала кріпиться до обуху (кільця) ракс-бугеля, а ходовий пропускається через шків у щоглі та кріпиться за нагель.
Ракс-бугель – металеве кільце з гаком, що одягнене на щоглу та слугує для утримання рейка з вітрилами біля щогли.
Рейок має довжину 4,3 метра. Його кінці називають – ноками. На ноках є зарубки та отвори, за допомогою яких по рейку розтягують верхні шкоторини вітрил. Для підвищення міцності рейка на нього накладена додаткова планка – шкала рейка, яка кріпиться у трьох місцях за допомогою напівбензелів. На відстані однієї третини від переднього нока рейка розміщена третинна стропка, за допомогою якої рейок кріпиться до ракс-бугеля.
На рисунку: 1 – рейок; 2 – шкала; 3 – третинна стропка; 4 – напівбензелі; 5 – зарубка.
Вітрила
Розрізне вітрило – складається із двох вітрил – фока та клівера, що мають форму неправильних чотирикутників площею 14,6 та 5,8 квадратних метрів, відповідно.
Передня, задня, верхня та нижня кромка вітрила називається шкоторинами. Через них протягнутий лік-трос, який з’єднується на верхній шкоторині.
Кути вітрил при використанні несуть найбільше навантаження і тому додатково посилені тканиною – бантами та боутами.
Верхній передній кут фока та верхній задній кут клівера називають бензельними. Верхній передній кут клівера називають переднім нок-бензельним кутом, задній верхній кут фока – заднім нок-бензельним кутом. Передні нижні кути фока та клівера називають галсові, а задні – шкотовими.
По всій довжині верхніх шкоторин фока та клівера пробиті отвори – люверси, які для міцності по краях оброблені або нитками або металевими кільцями. Через люверси, що розташовані у верхніх кутах вітрил, в’яжуть напівбензелі, якими вітрило розтягують по рейку. Потім через люверси протягують слаблінь, який кріпить вітрило до рейка по всій довжині верхніх шкоторин.
На рисунок: 1 – лік-трос; 2 – слаблінь; 3 – третинна стропка; 4 – ракс-бугель; 5 – фал; 6 – напівбензель.
В нижній частині вітрила паралельно нижній шкоторині пробиті у фока два ряди, а у клівера один ряд люверсів, через які протягнуті короткі (до 60 см.) відрізки ліня – риф-штерти, які використовуються для зменшення площі вітрил у свіжу погоду. Риф-штерти кріпляться до вітрила за допомогою вузлів, зав’язаних на риф-штертах з обох сторін вітрила, впритул до нього. Для міцності в районі люверсів з обох сторін вітрила нашиті риф-банти.
Всі нижні кути вітрила, для кріплення галсів та шкотів, мають кренгельси – петлі із троса, в які введені металеві круглі коуші, що запобігають перетиранню лік-троса. Кренгельси також розміщені на рівні риф-штертів та слугують для переносу галсів та шкотів при взятті рифів.
Галси слугують для обтягування та кріплення галсових кутів вітрил. Галс фока називають фоко-галсом, галс клівера – клівер-галсом.
Шкоти використовуються для керування вітрилами, кріпляться у кренгельси шкотових кутів, та в залежності від вітрила називаються клівер-шкотами або фоко-шкотами.
На рисунку: – кріплення кренгельса до вітрила: 1 – лік-трос; 2 – бант; 3 – полотно вітрила; 4 – люверс; 5 – кренгельс; 6 – коуш; 7 – обшивка лік-троса.